| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Музейна політика держави
Музейна політика держави
 Україна
переживає музейний бум. Якщо на початку 90-х років в країні було
всього 200 музеїв, то за останні 20 років офіційно зареєстровано 499
музеїв. І це тільки в системі Міністерства культури та туризму! Я вже не
кажу про відомчі музеї, музеї системи освіти, приватні музеї та
галереї. Всього по неофіційним даним в Україні існує понад 5000 музеїв,
які зберігають величезну кількість історичних експонатів.
До нашої редакції неодноразово писали колекціонери з питанням: як зареєструвати свою колекцію і зробити музей?
Ми звернулись за консультацією до Міністерства культури і туризму, де нас направили до документів.
Відповідно Наказу Міністерства культури і мистецтв України
від
30 квітня 1996 року N 220 «Про затвердження Положення про державну
реєстрацію, перереєстрацію та облік музеїв» для реєстрації музею
подаються такі документи:
- рішення засновника (засновників) або його правонаступника про створення музею;
- статут (положення) відповідного музею, затверджений засновником;
- документ про сплату коштів за державну реєстрацію;
- документи, що засвідчують джерела фінансування для належного функціонування музею;
- реєстраційна картка (заява) у 4-х примірниках;
- паспорт музею, завірений органом культури, у 3-х примірниках..
Музей
вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його
державної реєстрації. Свідоцтво про державну реєстрацію музею є
підставою для відкриття розрахункового, валютного, спеціального та інших
рахунків в установах банків, виготовлення печаток і штампів.
Засновником
може бути як приватна особа (приватний підприємець) так і будь-яка
організація, навчальний заклад або комерційна фірма.
Якщо музей не
є юридичною особою - то державній реєстрації не підлягає. Такі музеї
беруться на облік у місцевих органах культури та Міністерстві культури і
туризму на підставі уніфікованого паспорта. Це відноситься і до
музеї, що діють на правах філіалів, автономних відділів музеїв -
юридичних осіб.
І працюйте, якщо виживете…
Щодо приватних колекцій – вони не потребують реєстрації. Один із шляхів легалізації: офіційні виставки, або реєстрація музею.
Особлива
увага до археологічних колекцій. Відношення до таких колекцій
неоднозначне… Як підкреслив начальник відділу аналізу та прогнозування
музейної справи Мінкультури Приходнюк Юрій Олегович, археологічні
колекції будуть тоді офіційно визнані, якщо господар доведе їхнє
легітимне походження: покаже документи про купівлю, акти передачі і
т.д. Все інше вважається чорною археологією, яка має бути переданою
державі. І навіть ті колекції, що зібрані ще в радянські часи, але не
мають відповідних документів – це звичайна «чорна археологія», яку
можуть конфіскувати.
Це відноситься і до роботи
пошуковців-аматорів, що бродять лісами з потужними металошукачами. Без
відкритого листа з інституту археології, всі пошукові роботи вважаються
роботою «чорних археологів». Їхні неправомірні дії підпадають під
закони про охорону археологічної та культурної спадщини.
Та все це залишається лише насловах…
В
Україні є купа законів. Кожний чиновник обкладений цими папірцями, мов
подушками безпеки. Але в реальному житті вони не працюють. І коли
виникають проблеми, музеї залишаються сам-на-сам. Профспілок не існує…
Суди? Годі й балакати. В сучасних умовах навіть преса буває безсила.
Підтримки у музеїв практично немає. Кожний виживає, як вміє.
В цих умовах міжвідомчий дорадчо-консультативний музейний орган
Держкоммузею незавадило б. Ні одна громадська організація не захистить музейну галузь.
На
моє питання про створення такого органу Ю.Приходнюк відповів:
«Міністерство культури і туризму і так займається загальною
методичною та організаційною роботою, формує державну політику у сфері
музейної галузі, формує правове поле шляхом затвердження певних
нормативно-правових актів. Музеї мають діяти в цьому правовому полі.
І, в принципі, ніякого єдиного органу не потрібно».
Коментарі зайві…
Для довідки:
до сфери управління МКТ належить 10 музейних закладів із них 9
національних: Національний музей історії України, Національний музей
літератури України, Національний художній музей України, Національний
музей Тараса Шевченка, Національний науково-дослідний реставраційний
центр України, Національний музей-заповідник українського гончарства у
Опішному, Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої
Вітчизняної війни 1941-1945 років», Національний музей у Львові ім.. А.
Шептицького, Національна Львівська галерея мистецтв, дирекція художніх
виставок України.
У зв’язку з ліквідацією Українського інституту
національної пам’яті до МКТ переходить Національний музей «Меморіал
пам’яті жертв голодоморів в Україні».
Відповідно законодавчим актам, всі новостворені національні музеї можуть залишатися в комунальній власності місцевої громади.
Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»
|
| Категорія: Мої статті | Додав: defaultNick (02.03.2011)
|
| Переглядів: 1395
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
