Главная | Регистрация | Вход Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [32]
Пошук
Наше опитування
Чи цікавлять Вас подорожі замками?
Всього відповідей: 176
Друзі сайту
[03.06.2014][Мої статті]
Найменший музей світу дійсно у Києві! (0)
[06.03.2014][Мої статті]
Офіційний сайт заповідника (1)
[04.01.2014][Мої статті]
Відкритий лист щодо торгів в США Експертної Ради ГР МЗС України (0)
[04.09.2013][Мої статті]
Каталог вільних музеїв (1)
[06.08.2013][Мої статті]
У музеї тортур (0)
[09.06.2012][Мої статті]
Дослідження на території колишнього Монастиря кармеліток в Дубні. (0)
[03.09.2011][Мої статті]
Археологічна експозиція в Дубенському замку (1)
[07.07.2011][Мої статті]
До сусіднього Острога… (0)
[01.07.2011][Мої статті]
Нове керівництво Державного історико-культурного заповідника м. Дубна (0)
[01.07.2011][Мої статті]
Чеська виставка плакатів «Легенди укріплень і замків» (0)
завантаження...
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Дубно та його замок

Дубно  та його замок


 

 

Дубно – одне з найдавніших і найцікавіших міст на Рівненщині. За народними переказами в глибоку давнину серед дубового лісу стояло село Дубенка. Від нього поселення і отримало назву – Дубен. У 1100 році про нього згадує Іпатіївський літопис.

Проте 1100 рік не є роком заснування Дубна. Губляться в глибині тисячоліть початки його історії.

Під час копання та розкопок було виявлено поховання комарівської культури, поселення черняхівської культури, знайдено сліди поселення культури Зимне-Злота,  розрито грунтовий могильник стжижовської культури.

Археологічні розвідки засвідчують про два поселення доби ранньої та пізньої бронзи, ранньослов’янське поселення черняхівської культури та давньоруське городище.

У 1995 році під керівництвом доктора історичних наук І. К. Свешнікова було розпочате археологічне вивчення території Дубенського замку. Розкопки засвідчили, що на замковому узвишші княже Дубно існувало вже з кінця Х – початку ХІ століть.

У 1997 році було продовжено розкопки на території Дубенського замку під керівництвом кандидата історичних наук Гупало В. Д., а також розпочато дослідження крипт бернардинського костелу. На території замку було виявлено достовірні сліди поселення ранньосередньовічного періоду першої пол. Х ст. та другої пол. Х – поч. ХІ ст.

Розкопки криптів бернардинського костелу виявили людські кістки, рештки домовин, одягу, взуття, медальонів та інші речі.

Але належить зазначити, що ці речі відносяться до різного часу.

Розкопками 2005 року, під керівництвом кандидата історичних наук, археолога Богдана Прищепи, підтверджена перша письмова згадка про Дубно 1100 року. Знайдені залишки давньоруських джерел ІІ пол. Х – ХІ ст. засвідчили заселеність історичного центру міста Дубна  у час князювання Ярослава Мудрого.

У 1240 році татари під проводом Батия розгромили Волинь. Не вціліло і Дубно. Воно занепало і було на рівні незначного села, що входило до складу Острозької волості. У 1340 році Волинь була загарбана Литвою.

4 листопада 1386 року князь Федір Острозький отримує від польського короля Ягайла і Великого литовського князя Вітовта жалувану грамоту на місто Остріг з округом Острозьким, до складу якого входило і село Дубен. Нові господарі прагнуть зробити поселення надійним бастіоном в охороні своїх володінь. У 1492 році вони споруджують  невеликий дерев”яний замок.

Князь Костянтин Іванович Острозький завбачив перспективу Дубна як міста і в 1492 році звів кам’яний замок вище за рельєфом. Укріплене замком місто забезпечувало військовий захист краю, а власнику – доходи від торгівлі. Вибір місця для нового замку виявився вдалим, бо вже тоді він був неприступним.

Гетьман Литви К. І. Острозький обрав Дубенський замок для зберігання трофеїв, які здобував у звитяжних битвах з ворогами держави. Це були коштовності, зброя, захисне озброєння та предмети побуту. Так з-поміж трофеїв, привезених після знаменитої битви з військом московського царя під Оршею 1514 року, була гармата московська з кентавром, гармата з московським гербом, срібна з позолотою царська булава та інші коштовні речі.

Князь Костянтин пишався своєю колекцією зброї і час-від-часу демонстрував її перед іменитими гостями. Для цього стіни кількох мурованих замкових кімнат оббивали не менш коштовними килимами і розвішували на них колекційну зброю князя.

Василь-Костянтин Остро-зький теж звозив свої скарби до Дубна. Вони зберігалися в численних скринях, підземеллях і цехгаузах.

Князь Костянтин, займаючи посаду київського воєводи, користувався авторитетом у впливових осіб держави. До нього прислухалися також завдяки високому становищу тестя – князя Тарновського. Чимало коштовної зброї він отримав саме з цих джерел.

На час нападу татар (1577р.) Дубенський замок був закутий в олово і броню і мав значні запаси провізії. Сало, смалець, риба, оселедці, в’ялене м’ясо, сушина налічувалась бочками. Отже, замок міг витримати тривалу облогу, не опікуючись водою, провізією і  озброєнням. Обложеним ставали в пригоді також підземні ходи, що з’єднували замок з різними частинами міста.

Це було   відображенно у всесвітньо відомій повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба”.  

У XVI ст. сотником надвірної хоругви князя Острозького служив Северин Наливайко і деякий час місцем його служби був Дубенський замок. Князь Костянтин таємно підтримував повстання, очолене Наливайком, яке прагнув повернути проти прихильників унії. В той самий час Дем’ян Наливайко був духівником князя.

Останній з великого роду князів Острозьких – князь Януш Костянтинович, волинський воєвода, краківський каштелян, черкаський, канівський, богуславський, володимирський і переяславський староста першим прийшов до унії. Розгніваний батько ув’язнював Януша, не дозволяючи навіть розмовляти з двірськими, а лише з православним попом. У Дубні кн. Костянтин винайшов Янушеві ще більшу кару: він сідав вечеряти з молодшим сином Олександром, а Януш мусив вечеряти і ночувати з челяддю. Князь Януш мужньо зносив батьківський гнів, поважав його і любив. Відразу після смерті князя Костянтина Костянтиновича він заснував Острозьку ординацію, столицею якої спочатку вважався Остріг, а пізніше – Дубно.

Тримаючи в Дубні постійно до 300 воїнів, кн. Януш подбав про зміцнення фортеці. На початку XVIІ ст. він укріпив замок бастіонами з вежами, які з’єднувала стіна, звана куртиною. На плані міста, виконаному дослідником Ульріхом фон Вердумом у 1671 році, зображено 4 вежі, але невідомо, чи бастіонів теж було чотири. Принаймі два з них збереглися до нашого часу. Силами полонених татар  був виритий глибокий рів, стіни якого зміцнено білим каменем, і прокладено підвісний міст.

Острозький ординат князь Януш оберігав скарби Дубенського замку як пам’ять про батька й діда. Особливо дорожив золотою медаллю з зображенням кн. Костянтина. Медаль – останній прижиттєвий портрет старого князя. Син завжди брав цю реліквію з собою в походи. Це зазначено і в реєстрі 1616 року. До речі, в реєстрі вказано список речей, які були постійними супутниками князя в далекій дорозі.

Князь Владислав-Домінік Заславський, який прийшов після кн. Януша Острозького, отримав у спадок надійно захищену Дубенську фортецю, вишколене і цілком забезпечене всім необхідним ординатське військо.

 Дубенський замок у всеозброєнні зустрів у 1648 році авангардні загони війська Богдана Хмельницького на чолі з Максимом Кривоносом, у плани якого входило заволодіння скарбами Острозьких-Заславських. Оцінивши захищеність замку, козаки не наважились іти на приступ, хоч їм було відомо, що князь Заславський відсутній.

У 1660 році під стінами замку стояли російські війська боярина Шереметьєва, але прихід кримського хана Іслам-Гірея перешкодив їм здійснити свої наміри.

 На замковому дворищі, справа від в’їзної брами, у XVII ст. звели ще одну будівлю, одноповерхову, звану офіциною. Тут розташовувалась замкова адміністрація – економ, скарбник, управитель і т. п. У цій будівлі зберігались також цінні архіви власників замку, околичної шляхти і навіть магнатів Конєцпольських. Саме в цих архівах знайдено відомий реєстр скарбів Дубенського замку 1616 року.

Дубенський замок уцілів під час Північної війни 1700-1721рр., тому що російський цар Петро І, намагаючись привернути на свій бік волинських магнатів, охороняв їх інтереси і права. Відомий, наприклад, охоронний лист, виданий влітку 1706 року під його іменем дубенській княгині Констанції Любомирській, в якому гарантується недоторканність її володінь з боку царських драгунів.

Щоправда, росіяни вивезли чимало колекційних гармат, шабель, пістолів, щитів, хоругов, булав, здобутих князем К. І. Острозьким у битві з Москвою під Оршею. Попри всі намагання ордината Олександра Любомирського, повернути не вдалося нічого.

Князь Януш Сангушко постійно жив у Дубенському замку, тримав численний двір, вів широке життя, забавлявся чаркою, і це не могло не відбитися на ординатському війську.

Потяг князя Сангушка до різного роду забав   позначився і на скарбах, які відійшли йому у спадок. У реєстрі 1616 року занотовано документи, які свідчать про марно-тратство ордината Він скасував Острозьку ординацію, розподіливши всі маєтності між кількома десятками польських сімей.

За часів Януша Сангушка замок мав занедбаний вигляд.

У   ІІ пол. XVIII ст., тобто за часів Станіслава і Михайла Любомирських, Дубенський замок зазнав фундаментальних перетворень. Його  порятунок  почався вже в 1755 році, але через процес, який стосувався визначення власника Дубна, роботи призупинили і продовжили в останні два десятиліття XVIII ст. Окремі будівлі, меншої значимості, розібрали, а інші – перебудували.

В перебудові палацу  князів  Любомирських брав участь архітектор Доменіко Мерліні, італійський емігрант, який спеціалізувався на реконструкції старих палаців.

Припускають, що архітектор Генрик Іттар з Мальти, який володів талантом художника, маляра і майстра стюкового ліплення, міг брати участь у подальшому оздобленні вже збудованого палацу.

Значні перетворення в Дубенському замку сприяли збагаченню його власників – під час контрактових ярмарок, які перевели зі Львова у 1774 році, тут збиралось чимало поважних державних осіб і багатих купців.

Кілька разів у 1781 році в замку побував король Польщі Станіслав Август, прямуючи до своєї резиденції у Вишневці. Замок і місто почали занепадати після переведення звідси у 1794 році контрактів до Звегеля, а потім до Києва.

Князь Юзеф Любомирський на початку ХІХ століття влаштовував у замку прийоми, але вони вже не мали тієї величі й пишноти, як за контрактів. На одному з таких прийомів побувала жінка-гусар Надія Дурова, полк якої деякий час квартирував у Дубні. Князь Ю. Любомирський приймав у себе також нащадка династії Бурбонів принца Конде, який обрав Дубно своєю столицею.

Напередодні війни 1812 року гарнізон Дубенської фортеці очолював  М. Кутузов, армія якого стояла на кордоні з Австрією.

Юзеф Любомирський та його син Марцелій заборгували, граючи в карти, велику суму грошей. У 1844 році, коли борг князя становив 420000 рублів, постало питання про продаж Дубна військовому відомству разом зі старим родинним замком, проте проект провалив молодий князь Марцелій, який продав Дубно і замок уральському золотопромисловцю Яковлєву за 2/3 млн. рублів і взяв 80000 рублів сріблом завдатку. Гроші швидко розійшлися і, притиснутий боргами, князь Марцелій таємно втік до Англії.

Тим часом права на Дубно і замок перейшли до сина Яковлєва, офіцера гусарської армії. Дружина князя Марцелія Ядвіга, заприязнившись з російським монархом Миколою І, повернула Дубно, а молодого Яковлєва відправили в Петропавловську фортецю. Олександр ІІ звільнив Яковлєва з в’язниці, повернув завдаток за Дубно і скасував виділену княгині Ядвізі частину.

До того часу Любомирські жили в замку тільки восени і взимку, займаючи нижні поверхи. Пишна бальна зала майже не використовувалась. Княжу садибу Любомирських репрезентували галерея і зали з вилинялим оббиттям і некомплектними меблями. Князь Юзеф (син Марцелія) зізнався, що вивіз таємно з замку до Відня кілька найкращих меблів, срібний столовий сервіз, коштовності і там продав.

Всі інші родинні пам’ятки: меблі, родинні портрети, ікони, бібліотеку, архів після оголошення упадку Дубна у 1869 році купила княгиня Барятинська разом з замком. Лише частину тих предметів забрала княгиня  Ядвіга у свій маєток в Дермані.

У 1870 році, взявши подвійну ціну, княгиня Єлизавета Барятинська продала замок військовому відомству. Тут розмістився оборонний табір, військова церква, казино, казарми, конюшні, канцелярія, склади.

До І світової війни в замку дислокувався 41-й Селенгінський піхотний полк. Офіцерами полку тут була створена невелика музейна кімната, експозицію якої представляли нагороди, зброя, штандарти, бойові реліквії. У 1915 році, коли полк передислокувався в м. Пирятин на Полтавщину, музей теж перевезли туди і слід його загубився.

В роки І Світової війни авст-рійська артилерія сильно зруйнувала замок. Руїни простояли до 1934 року, поки польська влада не відбудувала замок заново. До 1939 року в замкових будівлях розташовувались різні відомства: староство, суд, сеймик.

Під час ІІ Світової війни в замку квартирували мадяри.На початку 1950-х років сюди перевезли військову частину, яка проіснувала до 1986 року.
Категорія: Мої статті | Додав: defaultNick (02.03.2011)
Переглядів: 595 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: