Духовні наші джерела

Брама була двохярусна, наприкінці XVI – початку XVII століть надбудовано третій ярус. У 1785 році арочний проїзд замурували, а вулицю проклали поруч з брамою.

Луцька брама – рідкісний різновид барбакана (округлої будівлі з бійницями). Крім Волині, ніде більше немає.

У ХІХ столітті у Луцькій брамі розташовувалася масонська ложа. Брама дала назву передмістю Дубна – Забрама. У давніх документах зустрічаємо назву цього передмістя – Запаркання, Забрам’є.

Поруч з Луцькою брамою, доповнюючи її оборонні функції, домінуючи над міською забудовою, розташований костел колишнього бернардинського монастиря. Він являє собою тринавну, шестистовпну базиліку з нартекстом. До витягненої п’ятиярусної східної частини прилягає невеликий об’єм і п’ятиярусна башта-дзвіниця з барочним завершенням.

Костел та монастир заснував Януш Острозький у 1614 році. Будівництво розпочалося при нових власниках Дубна – князях Заславських – і тривало при Любомирських і Сангушках. Підземелля костелу було усипальницею фундаторів, світських та духовних осіб. Архівні матеріали засвідчують, що крипти містили у собі гробівці шляхетських родів Любомирських, Іллінських, Франковських. На жаль, час та обставини не сприяли збереженню останків. Це спонукало до проведення археологічних досліджень, що проводилися влітку 2000 року, завдяки яким було впорядковано крипти і перезахоронено останки.

У другій половині XVIII століття у костелі споруджено декілька вівтарів у стилі рококо. Судячи по скульптурі, що нині зберігається у Львівському національному музеї, у створенні цих вівтарів брали участь учні відомого у світі майстра різьби Іоана Пінзеля. Зокрема, тут працював його учень Франсиск Оленський, згодом вівтарі були перенесені у новопобудований костел. У бернардинському костелі збереглися й фрески XVIII століття.

У 1875 році костел пристосували під православний собор. Саме у той час згорів старий дубенський православний собор, який знаходився неподалік костелу. Місцева влада зобов’язала тогочасного власника Дубна князя Любомирського збудувати новий собор. Він відмовився, тоді всі будівлі бернардинського монастиря були передані православним.

У 1920 році він знову був повернутий католикам, у ньому розмістилися ченці-бернардини. Викинули іконостас, перемалювали настінний розпис і зрізали дерев’яні бані, у 1937 році відбулася знову реставрація костелу – замінили пірамідальне завершення дзвіниці фігурним у стилі бароко, яким воно було наприкінці ХІХ століття. 

Довгий час за радянської влади будівля використовувалася не як культова споруда, а звичайнісінький склад. У 1990-х роках вона була передана православній громаді, яка розпочала реставрацію. Нині це Свято-Миколаївська церква.

На мальовничому острівку Кемпа, на південь від центру міста, знаходиться парафіяльна Спасівська церква. Побудована вона у 1643 році при уніатському архімандриті Прокопові Хмелевському для Спасівського монастиря, який був заснований у XV столітті князями Острозькими. Це єдина будівля, що збереглася від ансамблю Спасо-Преображенського монастиря. Вона унікальна за своїми архітектурно-художніми ознаками. Збудована вона у стилі молдавського конхового храму.

Після приєднання Волині до Росії у 1795 році ченці Спаського монастиря залишилися в унії. Але майже все населення повернулося до православ’я, тому й монастирська церква стала православною. Уніатські ченці відправляли службу в монастирській каплиці.

У 1812 році затихло життя монастиря, його величезна бібліотека перевезена в Дорогобузький монастир.

Спасівську церкву оновили у 1833 році, покрили бляхою, у 1839 році добудували дзвіницю. В описах Рум’янцевських фондів числиться рукописне Четвероєвангеліє, написане у 1539-1568 роках у Дубні ієромонахом Арсенієм. Який пізніше був ігуменом Спаського монастиря.

І сьогодні над Дубном у дні великих свят розносять свої голоси стародавні дзвони Спаської церкви, яку зберегли час та парафіяни.

На центральній магістралі міста, чудово доповнюючи адміністративно-житловий ансамбль, розташований Свято-Іллінський собор, який збудований у 1908 році поблизу того місця, де колись була стара дерев’яна з такою ж назвою церква. ЇЇ фундатором був князь Костянтин Острозький. Архітектурна стилістика нового храму цілком вкладається в канонічні рамки неоросійського стилю. П’ятиверха, п’ятикутна цегляна споруда з прилягаючою з півночі дзвіницею, збудованою у російсько-візантійському стилі. Є кілька входів до церкви – з півночі, сходу і заходу. Головний вхід – з півночі, з центральної вулиці міста. Це зумовило її дещо незвичну орієнтацію, характерну для православних храмів.

Припускаємо, що стара дерев’яна церква була закладена і названа на честь брата князя Костянтина Острозького – Іллі (1539 р.), маєтності якого 1576 року перейшли до князя К. Острозького. 

Недалеко від колишньої Ринкової площі розташована синагога. Вона збудована у XVIII столітті у стилі бароко на місці давньої XVI століття. У 1920 році синагога була реконструйована. Просторово-панувальна структура основного об’єму являє собою великий зал на чотири масивних колони, на зовнішні стіни якого спирається склепіння. Після Другої світової війни приміщення використовувалося як склад. У 1980-х роках проводилися зовнішні реставраційні роботи.  

У передмісті Сурмичі у 1700 році було збудовано на кам’яному фундаменті дерев’яну, тридільну, трибанну Свято-Юріївську церкву. З надзвичайно оригінальними пропорціями, така присадкувата, що аналогій не знайдено навіть у волинських майстрів, які так полюбляли цю особливість. Низенькі підбанники та зовсім приплюснутої форми бані з барочними покрівлями не тільки надають якоїсь особливої м’якості архітектурному образові споруди, але й утворюють на диво своєрідний, неповторний силует. На жаль, високий художній ефект від сприйняття Свято-Юріївської церкви в значній мірі знизився після будівництва кількох багатоповерхових будинків по вулиці Садовій.

Поряд з церквою побудована дзвіниця у 1869 році. На ній 5 давніх дзвонів, 3 із них – діючі.

У церкві – великої мистецької ціни іконостас. Є ікона, написана відомим українським художником кінця XVII – початку XVIII століть Іовом Кондзелевичем.  

У центральній частині Дубна, поблизу колишньої Ринкової площі, розташований парафіяльний костел Яна Непомука. Він звівся на початку ХІХ століття на місці старого костелу.

Містобудівельне значення костелу підкреслено тим, що головний його фасад займає одну з найдавніших вулиць міста.

Збереглися й будівлі ще однієї пам’ятки архітектури XVII століття – давній монастир кармеліток. Він відомий нашим землякам як онкодиспансер, який облаштувала радянська влада. Будівлі монастиря з’єднуються боковими фасадами і утворюють суцільну лінію переднього фасаду. Костел побудований у стилі раннього бароко. Його південний фасад був завершений трикутним фронтоном, який знищили зовсім недавно.

Келії містилися в корпусі, що має форму літери "Г”. Будівля двоповерхова, впродовж переднього фасаду проходить відкрита аркада – галерея. Головний вхід оформлений барочним порталом. Територія колишнього монастиря оточена невисокою цегляною огорожею з барочними воротами. Комплекс займає помітне місце серед архітектурних ансамблів України раннього бароко.

Коли у 1867 році територія кармелітського монастиря була передана Хрестовоздвиженській пустині, над в’їзною брамою надбудовано дзвіницю у православному стилі, а над костелом – високий шпиль з банею. Та з приходом поляків після 1920 року ці надбудови було знищено, а сам комплекс було передано католицьким ченцям – кармелітам босим. Та ченці господарювали в ньому недовго: незабаром монастир перейшов до католицьких черниць – сестер Провидіння. Вони відкрили при монастирі школу для дівчат, де, крім загальноосвітніх предметів, навчали домашнього господарства, крою та шиття. Тому вулиця, яка прилягала до монастиря, мала назву Панєнська, тепер – Шевченка.  

А північніше від Дубна, в бік села Івання, на острові річки Ікви знаходився Чеснохрестський монастир, заснований князями Острозькими. Згодом, після того, як він став уніатським (а ще точніше – після приєднання 1795 року нашого краю до Росії), монастир опинився у занедбаному стані. В 1884 році відбулося закладання нового храму в цій обителі. Іконостас розписував один з кращих малярів того часу – О. Мурашко з Києва, а стінний розпис – почаївський архімандрит Паїсій. На території приваблював відвідувачів Пантеон з численними похованнями, навіть мавзолейного типу. Як писав дубенський краєзнавець Ігор Лозов’юк, кінець цій усій красі, – як церкві, так і кладовищу, – написав у 1944-1960 роках.

Пам’ятки архітектури, залишені нам творцями минулих епох, становлять вагому частину багатої культурної спадщини України. Вони, свідки життя народу і розвитку його національної культури, відіграють важливу роль у пізнанні історії.

 Та життя не стоїть на місці. На межі двох тисячоліть один з мікрорайонів Дубна прикрасила православна сучасна церква – Покриви Пресвятої Богородиці. Збудована вона у 1995 році. Головним інженером проекту є архітектор зі Львова Іван Буряк, головним консультантом розпису став наш земляк Борис Возницький, директор Львівської галереї мистецтв, експерт ЮНЕСКО, Почесний громадянин міста Дубна, сам розпис належить заслуженому діячу мистецтв України, завідуючому кафедрою монументального мистецтва, львівському професору Любомиру Медвідю. Ікони писала художник зі Львова Онуфрик Іванна Теодорівна, позолочувала іконостас теж майстер зі Львова Гладяк Роксолана Богданівна.

Церква гарно вписалася у комплекс новобудов, які з’явилися завдяки підприємству цукротоварів. У 1998 році Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України нагородив Дипломом І-го ступеня відкрите акціонерне товариство "Дубноцукорагро” як переможня конкурсу на кращі будинки та комплекси житлово-цивільного та промислового призначення, збудовані та прийняті в експлуатацію у 1997 році в Україні, а саме – за високу якість у всіх видах робіт при будівництві Свято-Покровського собору у місті Дубні.  

У мікрорайоні п’ятої школи височить оригінальна новобудова – церква євангельських християн-баптистів. Автором головного проекту є польський архітектор п. Краснецький.

Будівництво розпочалося у 1996 році. Жоден із парафіян не залишився осторонь цієї благородної справи. Нині це вже цілий комплекс: молитовний зал, приміщення недільної школи, комп’ютерні класи, обрядові кімнати, медичні кабінети, які у майбутньому використовуватимуться для оздоровлення та лікування як парафіян, так і всіх інших бажаючих.